Виставка «Quran-i Kerim. Священний Коран»

Депортація 18 травня 1944 року — тяжке випробування для кримськотатарського народу. Одним з наслідків цих трагічних подій стало те, що кілька поколінь кримських татар не тільки були відірвані від історичної Батьківщини, а й позбавлені їхніх сімейних архівів, фотографій та інших реліквій, що поколіннями допомагали підтримувати родинні зв’язки, зберігати пам'ять та ідентичність.

Під час виселення родини мали лічені хвилини на збори, отже, встигали взяти з собою лише найцінніше. Для багатьох саме Корани були тими супутниками, що ділили з народом досвід вигнання й тернистий шлях повернення до Криму. У тяжких випробуваннях ці Корани вдалося зберегти й передати наступним поколінням разом зі знаннями про спадщину та її духовні смисли.

Експозиція проєкту представляє задокументовані родинні історії кримських татар, розказані через священні реліквії, зокрема через Корани XIX – початку XX століття, молитовники та рукописні зошити (дефтери), у яких під час депортації записували молитви. Сьогодні ці збережені артефакти — справжні символи незламності духу, віри та глибокого зв’язку кримських татар із рідним домом.

Партнерський проєкт «Quran-i Kerim. Священний Коран» втілюється громадською організацією «Алєм» спільно з Національним музеєм історії України та Духовним управлінням мусульман України «Умма», за підтримки посольств Королівства Нідерландів та Швейцарії в Україні. Він гармонійно доповнив простір виставки «Miras. Спадщина», що розповідає про живу спадщину кримських татар.

Священний Коран. Бахчисарай, Крим. 1916 р. Колекція ІКЦ ім. Мухаммада Асада у Львові.

Наклад цього Корану був надрукований в 1916 р. у видавництві «Терджиман». До друку видання підготував Рефат Гаспринський (1884–1925 рр.), журналіст, видавець, музейник та син видатного кримськотатарського просвітника Ісмаїла Гаспринського (1851–1914 рр.). Під час депортації 1944 р. власники вивезли Коран з собою до Узбекистану. Після повернення з депортації родина деякий час проживала в Новоолексіївці, на Херсонщині. Саме звідти цей Коран у 2019 р. передали до Ісламського культурного центру ім. Мухаммада Асада у Львові, де він зберігається сьогодні.

Священний Коран. Стамбул, Туреччина. Початок 20 ст. Колекція родини Зєнурє Емінової.

Коран належав Сайде Емірасан та був вивезений нею до Узбекистану під час депортації 1944 р. У 1968 р. в будинку родини Сайде-ханим сталася пожежа. Майже усе майно було знищено вогнем, але Коран зберігся. На знак вдячності людям, які прийшли на допомогу, Сайде-ханим передала Коран Уміє Ібраїм-кизи, сусідці та одній з рятівниць.

Сайде-ханим померла у 1974 р. на чужині, але її Коран був повернутий в Крим у 1989 р. вже новими власниками. Уміє Ібраїм-кизи навчилася читати Коран у віці 70 років, але заохочувала до цього своїх дітей та онуків. У 2009 р., за кримськотатарською традицією, вона передала Коран своїй онучці Зєнурє Еміновій, як частину весільного подарунку.

Зєнурє згодом привезла його до Києва, де мешкала разом з чоловіком. Уміє-ханим померла 2013 р. вдома, у Криму. Після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році її онучка Зєнурє разом з родиною вивезла Коран до Львова. Тут деякий час вона жила в рідної сестри. Навесні 2022-го, після звільнення Київщини, цей Коран разом з родиною Зєнурє повернувся до Києва. Тут він зберігається й сьогодні.

Священний Коран. Казань, 1892 р. Колекція Мелії Меджитової.

Коран належав бабусі Мелії Меджитової – Гульсум Муксум (1910–2000 рр.). Вона народилась в Ак’ярі (суч. Севастополь), де навчалась у школі із вивчення Корану (Куран-мектебі). Саме бабуся забрала цей Коран у депортацію до Узбекистану та зберегла.

Коли їй вдалося з родиною повернутися в Крим, Коран також повернувся разом з нею. Вона пішла з життя у віці 90 років, а її Коран залишився в родині як сімейна реліквія. У 2014 р. цей Коран привезла до Києва її онучка Мелія Меджитова. Тут він зберігається і донині.

Мелія-ханим згадує, що у дитинстві спостерігала за своєю бабусею, яка часто тримала в руках цей Коран, вміла його читати та добре знала зміст. У книзі багато рукописних позначок, поміток і записів. Він має пошкодження, які відновлені власником – пропущені фрагменти аятів Корану доповнюються власноруч дописаним текстом, який, вірогідно, робила сама Гульсум-ханим.

В середині Корану є також вкладені дрібні купюри (5 радянських рублів і 1 український карбованець) та фрагменти інших Коранів чи молитовників. Разом з ними у вигляді закладок використовували аяти Корану, власноруч написані на папірцях каліграфічним почерком.

Священний Коран (фрагмент). Бухара, Узбекистан. 1909 р. Колекція ІКЦ ім. Мухаммада Асада у Львові.

Кримськотатарська родина передала цей Коран з Херсонщини. Він був придбаний в Криму на початку 20 ст. Вивезений у депортацію 1944 р. За ці роки зазнав значних пошкоджень та перебував деякий час у місцевого імама.

У 2019 р. був переданий до Ісламського культурного центру ім. Мухаммада Асада у Львові. Там він зберігається і сьогодні.

Священний Коран. Стамбул, Туреччина. 1911 р. Колекція Рустема Халілова.

Цей Коран був надрукований в Стамбулі, у видавництві «Бахріє», Міністерства військово-морського флоту. Видання затверджено відомством із фетв, а каліграфом був «хафіз Осман», що й зазначено у виданні.

Для родини Рустема Халілова цей Коран є сімейною реліквією, яка дісталась у спадок від його дідуся та бабусі – Талґата й Левізи Баімових. За родинною легендою, Коран придбали на початку 20 ст. в Криму. Під час депортації його вдалось взяти з собою у числі тих небагатьох речей, які вивезли до Узбекистану. Вже на початку 1990-х років Коран повернувся на Батьківщину разом з родиною Рустема. Після російської окупації Криму у 2014 р. Коран перебуває в Києві, де Рустем Халілов проживає разом зі своєю сім’єю.

Старше покоління сім’ї використовувало цей Коран для щоденної молитви. На його першій сторінці рукою попередніх власників записано, скільки разів були прочитані окремі сури Корану – зокрема сура Ан-Наба, яку прочитали 711 разів. Як закладку у Корані використовували папірець, на якому є запис «Куран» та «Кирклама».

Священний Коран. Стамбул, Туреччина. Початок 20 ст. Колекція Лєйли Усеїнової.

Згідно з родинною історією цей Коран належав прадіду Лєйли, якого звали Газалій. Він жив у Ґезлеві (суч. Євпаторія), звідки й був депортований до Узбекистану у 1944 р. Як і в багатьох інших кримськотатарських родинах, Газалій-ага передавав цю родинну реліквію по жіночій лінії роду – спочатку її отримала в подарунок його донька Саліха, згодом – онучка Ельвіра та правнучка Лєйла Усеїнова. Рятуючись від російської агресії у 2014 р., Лєйла з батьками вивезла цей Коран до Києва, де він перебуває й досі. Згадуючи історію цього Корану, Лєйла зазначає, що він з дитинства викликав у неї великий інтерес. Вона часто дивилась на нього із захватом, але його не дозволяли просто так брати до рук, щоб не пошкодити дуже крихку книгу, що дісталася родині від прадідуся. Саме з метою збереження цілісності Корану для нього у депортації власноруч пошили футляр, який зберігається у сім’ї багато років разом зі священною книгою.

Рукописний молитовник. Середина 19 ст. Колекція ІКЦ ім. Мухаммада Асада у Львові.

Кримськотатарська родина, якій належав цей молитовник, забрала його з собою у депортацію в 1944 р. Після повернення вони оселилися на Херсонщині, де мешкали довгий час. Один з членів родини – Рустем Асанов – передав молитовник до Ісламського культурного центру ім. Мухаммада Асада у Львові, де він зберігається сьогодні.

Рукописні зошити (дефтери), 1960-ті роки. Автор невідомий. Узбекистан, м. Ангрен. Власниця: Хатідже Сеітбекір (1930–2015). Передано Зулейхою Кадрі-заде (1980 р. н.).

Дев’ять рукописних зошитів (дефтерів) у родині зберігали в футлярі з м’якої тканини. Тексти записані у звичайних шкільних зошитах, надрукованих на Ташкентському паперовому комбінаті в 1960-х роках. Хоча їх автор достеменно невідомий, очевидно, що він добре знав Коран та, ймовірно, був хафізом – людиною, що вивчила Коран на пам’ять. Анонімність цих дефтерів можна пояснити тим, що за радянського часу забороняли вільно вивчати іслам і навчати інших його основ. Особливо в депортації, де духовні та громадські лідери були під посиленим наглядом влади.

Такі зошити були одним зі способів зберегти й передати знання про віру, духовну спадщину і власні звичаї молодшому поколінню, відірваному від духовних та освітніх осередків. Окрім молитов, ці записи містять відомості про основи мусульманського віровчення, а ще стисло розповідають про історію ісламу, особливості здійснення намазу та релігійних обрядів, правила поведінки та інші важливі релігійні чи побутові настанови.

Автор дефтерів зробив записи не лише арабським письмом, а й кирилицею. Поруч з арабською абеткою додано кримськотатарські приклади читання слів. Щоб покоління, яке жило у вигнанні, могло краще зрозуміти текст, автор упорядкував і записав сури Корану та молитви арабською мовою, але транслітерував їх кирилицею.

Подібні записи тривалий час зберігалися в родинах, і це важливі свідчення того, як кримські татари знаходили можливість оминути цензуру, переслідування та інші обмеження радянської влади в місцях депортації.